Валентина Бойко:
"У актора мають бути шанувальники, інакше його робота втрачає сенс"
У гармонійному акторському ансамблі, який бачимо на виставах Київського театру "Колесо", кожен актор впевнено веде своє соло і залишається собою. Дуже помітними є партії Валентини Бойко, яка потрапила до колективу 1987 року, коли у приміщенні "Колеса" була ще комуналка.
Валентина з дитинства мріяла бути актрисою і цілеспрямовано йшла до своєї мети: її першим досвідом була участь у драмгуртку Палацу піонерів. Потім - навчання у Київському театральному інституті, на курсі народіюго артиста України Анатолія Решетникова, і гра у студентських виставах, де їй, як вродливій жінці, доручали переважно ліричні ролі. А Валентині надзвичайно хотілося довести, що вона здатна й на щось інше. Найбільше мріяла про характерні образи. Тому й зраділа першим казковим ролям у Театрі "Колесо" -натхненно грала і Бабу Ягу, і Вологість (у новорічній казці вона разом із подругою Мокротою псувала настрій Снігуроньці). Сьогодні артистка зайнята у більшості вистав ("Шантрапа", "Генерали у спідницях", "Місяць на селі", "Ліка", "Азалія", "Портрет планети", "Скандал із публікою"...), де однаково майстерно виконує ліричні, драматичні (й мелодраматичні), комічні, характерні ролі. За її вдумливо створеними сценічними образами я відчула людину мислячу, з багатим внутрішнім світом. Мушу сказати, що інтуїція мене не зрадила...
- Валентино, у Вашому житті й професії, мабуть-таки, значну роль зіграла зовнішність. Часто граєте спокусливих жінок, поширюючи навколосебе флюїди флірту. А траплялося,що шанувальники закохувалися уВас по-справжньому?
- Так, телефонували, залишали записки. У актора мають бути шанувальники, інакше його робота втрачає сенс.
- А чи може театральний роман перерости у щось серйозне?
- Якщо людина вільна, напевно, може. І за умови, якщо люди спілкуються, відбувається взаємне пізнання. Але за подаровані квіти чи залишену приємну записку - я можу бути лише вдячною. Пригадую такий. Молодий чоловік подивився перший акт, а в антракті встиг побігти на Контрактову площу й купити квіти. Це було зворушливо: у такі хвилини знаєш, задля чого працюєш.
- У широкому діапазоні Ваших ролей, кожна • цікава по-свойому, але трошки окремо від інших стоїть роль НаталіТ Петрівни ("Місяць на селі" І. Тургенєва). Надзвичайно неоднозначний образ. Вам вдалося передати цю суперечливу жіночу натуру. Як працювали над роллю?
- Страшенно цікаво. Справді, цей матеріал стоїть окремо, тому що класика (за невеличким винятком) завжди вигідно відрізняється від сучасної драматургії. Тут позначилося й те, що минув певний період моєї роботи у театрі - маю багаж життєвого і творчого досвіду. У будь-якій ролі головне - чи має актор що сказати. Буває, дивлюся, скажімо, п'єсу Че-хова, добре знаю її зміст, але не розумію, що хотіли сказати постановник і виконавці ролей. А інколи -навпаки - п'єса (або сценарій фільму) нібито й ні про що, а актор грає роль (навіть малесеньку) так, що за нею чітко простежується біоірафія. Так само і з твором Тургенєва. Мені хотілося внести до тлумачення образу щось своє, неповторне. У репетиційний період ми багато читали про те, як письменник працював над «Місяцем на селі». 1, ознайомилися з великою кількістю літератури про різні постановки п'єси. Я переглянула кілька сучасних сценічних версій - бо не все в них подобається: надто багато поверхового, не того, про що писав Іван Сергійович (навіть прикро стає за класика).
- І яким же своїм баченням сучасної людини Ви збагатили образ Наталії Петрівни?
- Можливо, нічого нового й не вигадала. Скажу лише, що жінка у будь-якому віці хоче кохати й бути коханою. І, на жаль, коли її охоплює пристрасть, вона не завжди здійснює розумні, правильні вчинки. Оце хотілося показати. У моєї героїні є сім'я, обов'язки перед чоловіком, сином, Богом (усі тоді вінчалися). Це було певне коло, з якого жінка намагалася вирватися тільки тоді, коли пристрасть переповнювала так, що їй вже було все одно (згадаймо, Анну Кареніну). Наталія Петрівна запитує: "Невже ви думаєте, що я б не наважилась?", маючи на увазі кардинальну зміну життя. Я гадаю, що не наважилася б. Хлопцю, у якого вона так раптово закохалася, 19 -20 років, а їй - майже ЗО. Він бідний, без професії, а Наталія Петрівна не працює, не може сама заробляти - то скільки вона з ним проживе? Тут треба зіграти ілюзорність, неможливість. Щоб було зрозуміло, що ця мрія - нездійсненна. Про це я думала, коли йшли репетиції.
- Коли після вистави за поезією Бе-ранже "Любити, палати і бути таким, як раніше" Ви почали експромтом читати вірші Ахматової, Цвєтаєвої, я зрозуміла, що поезія для Вас - це непросто захоплення, а друге "я". Чи не плануєте провести вечір поезії?
- Колись на Андріївському узвозі було кафе "Світлиця", у якому журналіст В'ячеслав Лашук влаштовував вечори поезії і запрошував знайомих акторів, зокрема, й мене. Я виступала з програмами (кожна -тривалістю 45 хвилин) за творчістю Лесі Українки, Анни Ахматової, Марини Цвєтаєвої. Та якось промайнув час і це припинилося: чесно кажучи, великого попиту не було, адже поезія - це дуже особиста творчість,призначена для вузького кола людей, недаремно ж поети здебільшого багато пишуть для себе, в шухляду.
- А які вірші Вам до вподоби?
- Не люблю соціальну поезію, хоч і не заперечую її права на існування. От, наприклад, моїм улюбленим віршем Шевченка є "Думи мої, думи...".І у Пушкіна, гадаю, найцікавішою є любовна лірика. У нього також є,скажімо, вірш "Во глубине сибирских руд", який ми всі вивчали у школі, але він мені не подобається. Інтимна лірика - для мене найближча, найулюбленіша, принаймні, у нинішній період життя. А в інший, можливо, мою увагу приверне щось більш драматичне.
- І теж про любов?
- Певно, так. Взагалі, у житті най важливіше - любов. Не обов'язково до чоловіка або жінки, а й до свого дому, дитини, батьків. Адже в основі наших вчинків лежить любов. Або, на жаль, ненависть, через те й відбу ваються війни.
- Дехто з акторів мріє про якісь конкретні ролі, а дехто каже, що погоджується на будь-яку роботу, запропоновану режисером? Ви до якої категорії належите?
- Мені подобається жанр трагікомедії - найбільш вигідний і виграшний для актора. Хотілося б зіірати щось із творів Достоєвського – все одно що: у кожному його персонажі - така глибина, драма, трагедія...Приваблює і Чехов - у нашому репертуарі його творів поки що немає. Із світової драматургії - Шекспір. Зіграла б Офелію. Вважаю, що у 17 років створити такий образ непросто: бракує життєвого досвіду, особливо, якщо людина не пережила чогось серйозного. І це одразу помітно на сцені: ходить гарний актор - і небільше. Якби мені випала нагода зіграти Офелію, я зробила б це не так, як 15 років тому. Мені також до вподоби італійські автори - Луїджі Пі-ранделло, Даріо Фо. Це драматургія справжня, невигадана.
- Валентино, Ви вже казали, що жінка в усі часи хоче кохати й бути коханою. А які ще риси мають бути притаманні сучасній жінці?
- Їй необхідно бути терплячою, намагатися йти в ногу із часом. Вважаю, що жінці недостатньо буги доповненням .чоловіка у родині, вона повинна розвиватися як особистість і фахівець. Не займатися професією можна тільки у той період, коли дитина зовсім маленька й не може обійтися без материнської опіки. А ще потрібно мати власну позицію,точку зору. І, звичайно, бути ніжною й турботливою.
- Любите спостерігати за людьми?
- Так. Особливо це потрібно, коли граєш комедію. Інколи хочеш збагатити образ якоюсь цікавою деталлю, і ніяк не можеш її знайти. А тут раптом їдеш у транспорті й бачиш, як жінка накладає пудру нашвидкоруч, не дивлячись у дзеркало. І розумієш: це можна перенести на роль – вона може так само і волосся зачісувати. Якщо артист не спостерігає, у нього з'являються штампи і він стає однаковим у різних ролях.
- Про Ваші театральні мрії ми вжедізналися. А чи хотіли б знятися у кіно або, скажімо, у телесеріалі?
- Чом би й ні ? Будь-який досвід потрібний і корисний для актора. Режисери, котрі знімають серіали, зазвичай не ходять у театри. Вони за інерцією запрошують вже розкручених московських зірок і трохи наших виконавців. Не можна затверджувати на ролі тільки за результатами кінопроби, адже вона може бути невдалою з різних причин. Наприклад, знітився артист (ми - люди сором'язливі набагато більше, ніж про нас думають). Я читала, що до одної кінострічки запросили Іннокентія Смоктуновського. Він хворів і проба не відбулася. Але режисер знав творчі можливості цього актора, тому й затвердив його на роль. А зрозуміти, на що здатний актор, можна лише в театрі. Мені б хотілося зіграти у кіно драматичну роль і сказати в ній щось своє.
Розмову вела Тетяна КРОП
Джерело "Демократична Україна"