Галина Зражевська
ТРИПТИХ СПРАВЖНЬОГО КОХАННЯ
В Київському театрі “Колесо”, що на Андріївському узвозі, працює талановита і яскрава сімейна пара – Олег Лепенець та Галина Зражевська. Шістнадцятий сезон театру співпав з початком шістнадцятого “сезону” їх подружнього життя. Я дуже зацікавилась цим збігом і вирішила завітати до них у гості, щоб з”ясувати чи це випадково?
- Галино, я чула, що ювілейні дати народження Вашої з Олегом сім”ї та театру “Колесо”, де Ви працюєте, співпадають? Це випадковість чи…?
Г.З.: - Це не випадковість. Справа в тому, що відразу ж після заснування театру, до нього прийшов прослуховуватись Олег. Він тоді тільки закінчив Казанське театральне училище і повернувся зі служби у армії. Показався блискуче і був відразу зарахований до акторського штату.
- І що, серце тієї ж миті тьохнуло і підказало, що це саме він, єдиний?
Г.З.: - Ні, не зовсім так. Хоч, насправді, десь в глибині, воно мабуть тихенько затьохкало. Тому,що коли Олег за декілька тижднів запропонував зробити самостійну роботу на двох – я відразу ж погодилась. Це була одноактівка Семена Злотнікова “Два пуделі”. Ми почали репетиції, спілкувалися по дванадцять годин на добу, сперечалися, переривали гори літератури і зрозуміли, що не можемо існувати один без одного.
- Якщо я не помиляюсь, “Два пуделі” потім увійшли до Вашої “сімейної” вистави “Триптих для двох”?
О.Л.: - Так, вони стали її основою. Пізніше художній керівник театру Ірина Кліщевська вирішила зробити повноцінну виставу, до якої увійшли ще дві одноактівки того ж автора. Так з”явився “Триптих для двох”, який уже п”ятнадцять років іде на сцені театру, полюбився глядачам і став своєрідним символом нашої сім”ї.
- Отже, Ви разом вже 15 років, разом скрізь – на роботі і вдома, у відпустці і на гастролях. Вибачте за банальне запитання: не набридає? Не має бажання хоч на короткий час відпочити один від одного ?
Г.З.: - Навпаки. Нам завжди здається, що часу на спілкування не вистачає. Ми, навіть, встигаємо скучати один за одним, адже не в усіх виставах працюємо разом.
О.Л.: - А, взагалі, щоб сім”я на все життя лишалася місцем, куди хочеться вертатися з будь-якої дороги, там повинні панувати повага, взаєморозуміння, довіра та тепло. Тоді ти можеш відчувати себе справді щасливою людиною.
- У Вас ростуть два чудових сина. Чи не хотілося б Вам , щоб Вони продовжили акторське життя родини?Адже, таких прикладів дуже багато?
Г.З.: - Ми з Олегом вважаємо, що діти повинні самі приймати рішення щодо майбутньої професії. Ми можемо тільки дати пораду, підкоректувати, але остаточний вибір за ними. До речі, старший син Олексій, в цьому році вже зробив свій перший самостійний крок в майбутнє. Він став студентом Київського інституту “Слов”янський університет” факультету міжнародних відносин. А молодший поки ще школяр, так , що всі дороги перед ним відкриті.
- Мені сказали по-секрету, що Олег дуже любить смачно поїсти? Це правда?
Г.З.: - Ну, хто ж не любить. Він любить поїсти, а мені приносить задоволення готувати його улюбленні страви. Але я Вам відкрию ще одну таємницю – Олег сам може позмагатися з кращими кухарями і впевнена, що вийде переможцем.
О.Л.: - Моя дружина геніально готує. Ніде не куштував нічого смачнішого. А саме неймовірне те, що вона знаходить час ще й для тортиків, пиріжків, вареників і ніколи не скаржиться, що їй важко або ніколи. Мене це завжди вражало! Коли вона все встигає?
- Галю, може в Вас є якийсь секрет? Дійсно, як Ви все суміщаєте в собі і де берете час?
Г.З.: - Так, є. Це велика любов до своєї сім”ї. А час? Просто я намагаюсь не витрачати його даремно . Тоді час ще й лишається. А ще мені дуже допомагає Олег, хоч завжди робить вигляд, що то не поміч, а так, дрібниці. Але я завжди відчуваю поряд його надійне плече. А, гуртом, Ви ж знаєте, все робити набагато легше.
- Що б Вам хотілося побажати читачам “Театрально-концертного Києва” з висоти п”ятнадцятирічного досвіду сімейного життя?
Г.З.: - Перш за все, хочеться всім побажати щастя й злагоди у домі. Тепла, добробуту , миру та взаєморузуміння. А щоб все це прийшло, потрібно пам”ятати, що кожна людина це індивідуальність і дуже важливо відноситись до цього з повагою, бо там де повага, немає місця грубощам і злу.
О.Л.: - Навчіться поступатися один одному, довіряти коханій людині і тоді сонце ніколи не покине небосхил Вашої родини.
Наталія Жилінська.
Журнал "Театрально-концертний Київ"