МОНМАРТР НА АНДРІЇВСЬКОМУ УЗВОЗІ
19, 20, 21 та 22 квітня на сцені Київського академічного театру «Колесо» можна побачити виставу за п’єсою Жана-Поля Сартра «За зачиненими дверима» театру Théâtre de l’Atalante.
Київський театр «Колесо» та паризький Théâtredel’Atalante поєднує одна цікава деталь. Обидва театри розташовані в культуно-туристичному епіцентрі своїх країн. «Колесо» на Андріївському узвозі, а Théâtredel’Atalante на Монмартрі.
Творчі спадкоємці Шарля Дюлена, Жака Капо та Леона Бакста
Керівник Théâtredel’Atalante Ален Барсак народився в театральній родині. Його батьки були відомими в театральному середовищі Франції початку минулого століття. Мати Алана – Людмила Клячко була племінницею відомого сценографа і декоратора Російського балету Леона Бакста. А батько, Андре Барсак, співпрацював з видатними французькими театральними режисерами двадцятих-тридцятих років - Шарлем Дюленом і Жаком Копо. Згодом саме від Дюлена Андре Барсак успадкував керівництво театром Ательє на Монмартрі (сьогодні в цьому приміщенні працює Théâtredel’Atalante). Театр Ательє став для маленького Алана Барсака практично рідним домом, тож не дивно, що саме сюди він повертається працювати помічником режисера та завідувачем сцени, а ще створює декорації для кількох вистав театру.
Згодом, Алан Барсак та його дружина Агата Алексі створюють свій колектив, який поступово набирав обертів і сьогодні відомий французам як Théâtredel’Atalante. Він працює більше 32 років, а на його сцені глядачі могли побачити вистави за творами Чехова, Славкіна, Федо, Дюрренматта, Іонеско, Мрожека, Мюллера, Бернарда,Тюрріні, а ще Сартра. Саме твір останнього і побачать кияни.
Ласкаво просимо ... в пекло
«За зачиненими дверима» Сартра подекуди називають квінтесенцією екзистенціалізму. Лаконічна, геометрично-струнка за побудовою сюжетної лінії, вона вражає оголеністю задуму автора. Нас занурюють в місце, описане письменниками та поетами, проте цього разу без зайвих прикрас та сталих стереотипів. Критика доволі жорстко прийняла цю роботу драматурга, називаючи його твір людиноненависницьким. Але сам Сартр не приймав дану точку зору, посилаючись на те, що хоча б найбільша відмінність між героями п'єси і реальними її читачами те, що останні живі, а герої твору - мерці. Жонглюючи образами Сартр кидає своїх героїв з крайності в крайність.
Пекло Сартра у трактовці режисерів Алана Барсака та Агати Алексі доволі привабливе, з ознаками французького шарму. Лабіринтами свідомості автори вистави проводили глядачів більше 100 разів. Кожного разу дивуючи їх словесними баталіями з присмаком пряного чорного гумору.
ПОВЕРНУТИСЬ до ТЕАТРАЛЬНОГО БЛОГУ